Коли ми уже пізнали в Ісусі живе джерело сили і
відродження нашого життя, тоді ми дійсно маємо
право і обов'язок відкрито визнати, що в Ісусі
знаходиться і джерело перемоги над владою гріха.
Добре знаємо уже з людських взаємовідносин, що
зв'язок з благородною людиною завжди впливає
додатково, тому зрозуміло, що щоденний зв'язок з
Ісусом приносить для людського життя
далекосяглі наслідки. Скільки є на світі людей,
що страждають під тягарем власних дивовижних
уявлень. Часто бувають це люди мистецьки
освічені, й у яких пам'ять і творчі сили
знаходяться у полоні минулого, якого вони так
радо бажали б позбутися. Тому ми, християни,
повинні радіти, що наші постійні думки про Ісуса
діють так оздоровлююче на нашу уяву. Біля Нього
та Його чистоти — все нечисте зникає.
В одній пісні Целлера є рядок: «Твого слова тиха
сила, що творить нових людей, нові серця й
звичаї». Ця пісня вміщає в собі обіцянку Божу й
досвідчення Церкви. Де перемагає сила Христа, там
з'являються нові потреби і нові ідеали. Життєві
принципи людини стають новими, а також
змінюються її звички. Як часто доводиться
зустрічати в духовній практиці із здивуванням:
«Я повинен іти до церкви? Та ще й раз в тиждень на
Біблійну годину? Чи ви не знаєте, що я зайнятий
вечорами?» А коли ви даєте пораду читати Біблію у
себе вдома, то почуєте, що і вдень для цього не має
вільного часу. Аж ось нараз у це людське життя
увійшов Христос, як Господь. І дивишся:
знаходиться час для Біблії і для Христової
Церкви! Такі свідкування належать до найбільш
несподіваних речей в житті християнина. Де
прийшла віра, там змінюється смак і зв'язки,
розподіл часу, читання і багато чого іншого. Як
радо повів би я вас, в уяві, до деяких домівок на
передмісті моїх давніх громад. Коли б тільки
стіни уміли говорити, вони розказали б вам багато
таємниць про чудесні зміни не в одній родині,
куди приходив Ісус. Розбиті подружжя знову
сходились, в родинах, де панувала сварка та
незгода, — переживали нове щастя, новий мир.
Може бути, що ми в своєму власному житті не так
скоро відмічаємо подібні зміни, або ще не зовсім
задоволені досягнутими успіхами, але на це все є
свої причини, хоча б ті, що ми, християни, при
своєму здоровому розвоєві, не маємо часу на
спостереження за собою. Нам часто не вистачає
якісного мірила, щоб можна було належно
розрізнити, що є в нашому житті плодом Св. Духа, а
що — плодом нашого щасливого темпераменту. Не
допомагають нам і порівняння з іншими, бо сили і
передумови у кожного інші. Коли б ми знали,
скільки нужд переживає новонавернений п'яниця —
навіть тоді, коли він уже давно тримається руки
Свого Спасителя, то ми були б більше милостиві в
осуді свого ближнього. Хто виростає серед
здорових відносин, і до цього ще додається
благословіння спадку, той нехай передчасно не
думає, що легкі перемоги над спокусами — є плід
його життя в вірі. Пам'ятаймо про те, як нам легко
забезпечувати бувшому злочинцеві, який знову
попався, правдивість навернення, що перед тим
було прийшло до нього.
Коли ми одного разу в ширшому колі обговорювали
питання, чи християнин помічає своє власне
зростання в звичках, то один, вже посивілий і
побожний муж, сказав: «Сорок років служу я своєму
Спасителеві і живу життям молитви та читання Св.
Письма. Було б чудесно, якби цих сорок років
пройшли б повз мене так безслідно. Але ж мушу
визнати, що не знаю, чи став я кращим. Але одного
сподіваюся: моя дружина напевно б запримітила
це». Цим відмічено те, що й Ісус, і апостоли
називали вирішальним плодом віри. В
християнському житті мова не йде про виплекання
цнотливого недотепи, що ні Богу, ні людям не
потрібен. Бог творить людей послужливої любові,
що почувають себе завжди боржником у своїх
ближніх. Вони почувають себе так сильно
зв'язаними з Христом, що Павло міг написати: «А
грекам і не грекам, розумним і немудрим, — я
боржник» (Рим. 1:14). Дуже важливо для нас стати
люб'язними, забуваючи про самолюбство. «Не будьте
винні нікому нічого, крім того, щоб любити один
одного. Бо хто ближнього любить — виконав закон
Божий» (Рим. 13:8). Про те саме говорить Ісус у Своїй
величній Нагорній проповіді. Це висловлює
апостол Павло у своїй чудовій любові, в своєму
Першому Листі до Коринтян (роз. 13). Про це читаємо
в усіх листах апостолів, включаючи Петра і Івана.
«Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували
неуцтво нерозумних людей» (1 Пет. 2:15), та «Любім
Його, бо Він нас перший полюбив» (1 Ів. 4:19).
Де з джерел, які відкриває нам Ісус, виростають
плоди правдивої, не корисливої любові, там
відчуваємо, що це не наша заслуга і не наслідок
нашої чесноти. Якраз саме в той час, коли інші
готові були б хвалити нас, відчуваємо сором перед
Богом та дивуємося, що Христос прийняв нас під
опіку Своєї спасаючої сили. Хотілося б знову
спитати: «Чому Ти вибрав нас?» Павло такий стан
християнина називає: любов, радість, мир,
терпіння, приязнь, доброта, віра, ніжність і
чистота — а все це плоди Св. Духа.