Коли ми уже пізнали в Ісусі живе джерело сили і відродження нашого життя, тоді ми дійсно маємо право і обов'язок відкрито визнати, що в Ісусі знаходиться і джерело перемоги над владою гріха. Добре знаємо уже з людських взаємовідносин, що зв'язок з благородною людиною завжди впливає додатково, тому зрозуміло, що щоденний зв'язок з Ісусом приносить для людського життя далекосяглі наслідки. Скільки є на світі людей, що страждають під тягарем власних дивовижних уявлень. Часто бувають це люди мистецьки освічені, й у яких пам'ять і творчі сили знаходяться у полоні минулого, якого вони так радо бажали б позбутися. Тому ми, християни, повинні радіти, що наші постійні думки про Ісуса діють так оздоровлююче на нашу уяву. Біля Нього та Його чистоти — все нечисте зникає.

В одній пісні Целлера є рядок: «Твого слова тиха сила, що творить нових людей, нові серця й звичаї». Ця пісня вміщає в собі обіцянку Божу й досвідчення Церкви. Де перемагає сила Христа, там з'являються нові потреби і нові ідеали. Життєві принципи людини стають новими, а також змінюються її звички. Як часто доводиться зустрічати в духовній практиці із здивуванням: «Я повинен іти до церкви? Та ще й раз в тиждень на Біблійну годину? Чи ви не знаєте, що я зайнятий вечорами?» А коли ви даєте пораду читати Біблію у себе вдома, то почуєте, що і вдень для цього не має вільного часу. Аж ось нараз у це людське життя увійшов Христос, як Господь. І дивишся: знаходиться час для Біблії і для Христової Церкви! Такі свідкування належать до найбільш несподіваних речей в житті християнина. Де прийшла віра, там змінюється смак і зв'язки, розподіл часу, читання і багато чого іншого. Як радо повів би я вас, в уяві, до деяких домівок на передмісті моїх давніх громад. Коли б тільки стіни уміли говорити, вони розказали б вам багато таємниць про чудесні зміни не в одній родині, куди приходив Ісус. Розбиті подружжя знову сходились, в родинах, де панувала сварка та незгода, — переживали нове щастя, новий мир.

Може бути, що ми в своєму власному житті не так скоро відмічаємо подібні зміни, або ще не зовсім задоволені досягнутими успіхами, але на це все є свої причини, хоча б ті, що ми, християни, при своєму здоровому розвоєві, не маємо часу на спостереження за собою. Нам часто не вистачає якісного мірила, щоб можна було належно розрізнити, що є в нашому житті плодом Св. Духа, а що — плодом нашого щасливого темпераменту. Не допомагають нам і порівняння з іншими, бо сили і передумови у кожного інші. Коли б ми знали, скільки нужд переживає новонавернений п'яниця — навіть тоді, коли він уже давно тримається руки Свого Спасителя, то ми були б більше милостиві в осуді свого ближнього. Хто виростає серед здорових відносин, і до цього ще додається благословіння спадку, той нехай передчасно не думає, що легкі перемоги над спокусами — є плід його життя в вірі. Пам'ятаймо про те, як нам легко забезпечувати бувшому злочинцеві, який знову попався, правдивість навернення, що перед тим було прийшло до нього.

Коли ми одного разу в ширшому колі обговорювали питання, чи християнин помічає своє власне зростання в звичках, то один, вже посивілий і побожний муж, сказав: «Сорок років служу я своєму Спасителеві і живу життям молитви та читання Св. Письма. Було б чудесно, якби цих сорок років пройшли б повз мене так безслідно. Але ж мушу визнати, що не знаю, чи став я кращим. Але одного сподіваюся: моя дружина напевно б запримітила це». Цим відмічено те, що й Ісус, і апостоли називали вирішальним плодом віри. В християнському житті мова не йде про виплекання цнотливого недотепи, що ні Богу, ні людям не потрібен. Бог творить людей послужливої любові, що почувають себе завжди боржником у своїх ближніх. Вони почувають себе так сильно зв'язаними з Христом, що Павло міг написати: «А грекам і не грекам, розумним і немудрим, — я боржник» (Рим. 1:14). Дуже важливо для нас стати люб'язними, забуваючи про самолюбство. «Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто ближнього любить — виконав закон Божий» (Рим. 13:8). Про те саме говорить Ісус у Своїй величній Нагорній проповіді. Це висловлює апостол Павло у своїй чудовій любові, в своєму Першому Листі до Коринтян (роз. 13). Про це читаємо в усіх листах апостолів, включаючи Петра і Івана. «Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували неуцтво нерозумних людей» (1 Пет. 2:15), та «Любім Його, бо Він нас перший полюбив» (1 Ів. 4:19).