При цьому ряди послідовників Ісуса набувають досвіду, несподіваного для сторонніх. Чим більше проявляється сила Воскресшого Господа в нашому житті, тим більше усвідомлюємо, що ми не достойні Його допомоги. Щось подібне переживає мале дитя. Поцілунок, пробачення матері приводить малого грішника до глибшого каяття, аніж тверде слово докору або жорстока кара. Де людина схиляється перед Богом у щирому визнанні своїх провин і усвідомлює свою недосконалість для прийняття Божих дарів, там відкриваються двері до зростаючого пізнання Божої ласки. Це і є ознака християнського стану в Біблійному розумінні. Коли хтось починає хизуватися та гордитися досягненою, з Божою допомогою, перемогою над своєю поганою звичкою, то це є ознакою, що він на неправильній дорозі. Також і ті, що соромляться власної недосконалості й втрачають бадьорість віри, а піддаються журбі, — ще як слід не пізнали Спасителя світу.

Важливими є слова: Зростаюче усвідомлення гріховності приводить до зростаючого усвідомлення ласки — до ще щирішого покаяння. Це щось подібне до закону сполучених посудин у фізиці. Якщо вода підноситься з однієї сторони трубки, то одночасно вона підноситиметься і з другої на таку ж саму висоту у сполученій посудині.

Для нас важливо не лише досвід церкви, але й Св. Письмо. Павло пише в першому Листі до Коринтян (15:9-10): «Я бо найменший з апостолів, що недостойний назватися апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та ласкою Божою те я, що є, і ласка Його, що в мені, недаремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа ласка, що зо мною вона». Мабуть, через три роки згодом Павло пише з в'язниці в Римі збірного листа до громад у малій Азії, що знаходимо в Новому Заповіті під назвою «До Ефесян». В цьому листі Павло каже: «Через Євангелію, якій слугою я став через дар ласки Божої, що дана мені чином сили Його, мені, найменшому від усіх святих, дана була оця ласка, — благовістити поганам недосліджене багатство Христове» (3:7-8). Коли ж апостол називав себе перед тим найменшим між апостолами, то тепер, кілька років згодом, каже, що він найменший між усіма святими, тобто — між усіма віруючими. Чи, може, наступив у житті Павла якийсь моральний перелом? Нічого подібного, бо ті три роки були сповнені нечуваними ділами, силою звеличеного Господа. Між тими відкриттями Божої величі знаходилась і посилена свідомість своєї власної недосконалості. В одному із своїх останніх листів, в Першому до Тимофія, виявляється це недосконале пізнання самого себе ще з більшою силою. Павло пише: «Вірне це слово й гідне всякого прийняття, що Ісус Христос прийшов був у світ спасти грішних, із яких перший я. Але тому був помилуваний, щоб Ісус Христос на першому мені показав усе довготерпіння для прикладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя» (1 Тим. 1:15-16). Після життя, сповненого успіхів, що продовжуються протягом багатьох сторіч, визнає цей благословенний місіонер перед Христом: «я є найбільший грішник»! Сторонній, слухаючи це, похитає лише головою — тому, що ми в наших церковних висловах не зовсім чутливі на негативні ствердження, які є противниками християнської віри, — може це прийняти за награну побожність. Але Павло, що виявляв у своїх листах здоровий глузд в оцінюванні вартостей та протиставляв його своїм противникам без найменшого прояву почуття недостойності, — є таким далеким від всякої порожньої балаканини, як схід від заходу. Навпаки, він постійно відстоював позицію, про яку висловився одного разу Моріц Арнд: «Перед людьми — орел, перед Богом — хробак, твердо стоїш ти серед бурі життя». Павло висловлює в Листі до Тимофія ніщо інше, як саме те, що досвідчує кожна людина, якщо вона живе життям під опікою Святого Бога.

Хто не хоче зректися своєї гордості, той не може служити Богові. Але хто піддався правді, мусить предстати перед її судом, приймаючи цим ще більшу ласку Божу. Ця правда звучить в пісні громади Братерства ось як:

Насправді я найгірша істота,
Яку, Спасителю любий, вибрав Ти,
Всі діла Твої — це лише милосердя
Зо всіх сторін»...

Для віруючого християнина передумови боротьби за кращі звичаї є зовсім інші, аніж були перед тим, перед народженням згори. Тепер він краще знає про свої недомагання і вже не розділяє думок усе легко сприймаючого ідеаліста. Але зате він знає про перемогу Христа! Він знає про Святого Духа, як дар від Бога, на Якого може завжди покладатися. Він знає, що Цей Дух Божий є сильнішим за звичайну людину. Для цього достатньо прочитати хоч би славний своїм змістом восьмий розділ Листа апостола Павла до Римлян. Ось подивімось, що каже він: «А коли ви не в тілі, але в дусі, бо дух живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той і не Його» (8-9). Ось тому ми й не сміємо оправдовувати себе в наших взаємовідносинах, минаючою правдою, мовляв: я тільки людина. Наскільки знаходимо розуміння й терпеливість до людей, що несвідомо віддали себе злу, настільки менше може це служити оправданням для тих, що були визволені від гріха, стали спасенними людьми — людьми Божими (1 Тим. 6-11).